Історія України Урок 15 01.11.2021
Тема: Децентралізація управління економікою. Розвиток промисловості. Становище сільського господарства. Зміни соціальної політики.
Інструкція для учнів:
1.Запишіть число, тему уроку. Приготуйте обладнання-підручник, параграф 8, атлас, гаджет .
2.Перегляньте відеоматеріали до уроку, одночасно співставляйте з текстом підручника.
3. Вашій увазі пропонується матеріал до уроку.
Користуючись джерелами інформації, дайте відповіді на запитання,що подані до пунктів плану уроку, виділені курсивом.
ПРИМОРОЗОК
Була весна. Була відлига.
І — Божа благодать була.
Сніги розтанули. Спливла У небуття недвига — крига.
Тоді сп’янілий від тепла.
Наївний, як розкрита книга,
З бруньок принишклий квіт оклигав,
І вишня буйно зацвіла.
Та в чорну ніч зненацька вітер
Ошпарив примороззю віти,
Бубняву зав’язь, дівич-квіт.
Померклий, вибитий морозом,
Мов білі сльози, на чорнозем Спадає квіт затерплих віт.
І. Світличний
Запитання Як ви розумієте цей вірш?
План уроку:
1.Зміни в управлінні господарством. Розвиток промисловості
У травні 1957 р. почалася перебудова управління промисловістю й будівництвом: в УРСР замість 11 союзно-республіканських і двох республіканських міністерств було створено 11 економічних адміністративних районів (1960 р. — ще три), якими керували раднаргоспи (територіальне управління в рамках економічних адміністративних районів), розширено права республіканських і місцевих органів, у тому числі щодо використання бюджетних коштів. Це означало заміну системи галузевого, вертикального централізованого управління на територіальну. Десятки тисяч радянських чиновників змушені були виїхати в провінцію, що спричинило їх бурхливе незадоволення. Воно ще більш посилилось, коли в 1954-1955 pp. під тиском М. Хрущова й Г. Маленкова під скорочення потрапила 61 тисяча управлінців, оскільки в країні існувало явне перевиробництво управлінців.
Запитання
Які негативні та позитивні наслідки для економіки мало запровадження раднаргоспів?
Позитивні: сприяло поліпшенню розподілу праці та її кооперації в рамках економічного регіону; повніше використовувалися місцеві ресурси; сприяло проведенню Україною більш незалежної економічної політики.
Негативні: неспроможність забезпечити єдність технічної політики; гальмування впровадження нової техніки; фактичне збереження централізованого планування.
Послаблення господарських зв’язків між підприємствами, відсутність збалансованої, єдиної науково-технічної політики, зниження рівня технічної й технологічної озброєності, місництво — усі ці явища досить швидко дискредитували ідею раднаргоспів.
Робота з таблицею Вивчаючи питання розвитку економіки, учні складають таблицю.
Прагнучи йти в ногу з вимогами науково-технічної революції, радянське керівництво від середини 50-х років дедалі більше уваги приділяло розвитку машинобудування і приладобудування.
На середину 60-х років питома вага машинобудування в загальному обсязі промислового виробництва зросла до 25 %. У цей час у республіці з’явилася нова галузь промисловості — легкове автомобілебудування (Запоріжжя). Розпочався випуск найбільших у світі суховантажних суден та риболовецьких траулерів у Миколаєві. Значних успіхів досягло авіабудування — було налагоджено випуск нових типів пасажирських і транспортних літаків високого класу. Із 1960 р. завдяки творчому співробітництву авіабудівників Києва і моторобудівників Запоріжжя розпочато виробництво реактивних повітряних лайнерів Ту-124.
1959-1965 pp. у республіці розпочалось серійне виробництво 5,2 тис. нових зразків машин, приладів та обладнання. За цей же час понад 750 типів різних машин і пристроїв застарілих конструкцій були зняті з виробництва. Упродовж семирічки 1959-1965 pp. виробництво нових засобів автоматизації збільшилося у 4,2 раза. Лише протягом 1961-1965 pp. в Україні модернізовано 50 тис. одиниць технічного обладнання. Усе це забезпечило істотне зростання продуктивності праці, підвищення рентабельності підприємств. Утім, в умовах НТР цього було замало. Як і раніше, в Україні найбільш розвиненою галуззю промисловості була чорна металургія, вуглевидобування та електроенергетика. Вони, як і раніше, перебували в центрі уваги державного керівництва. Внаслідок цього Дніпро, наприклад, став перетворюватися на справжню енергетичну артерію України.
На початок 50-х років вийшла на проектну потужність Каховська ГЕС, велося спорудження Кременчуцької, Дніпродзержинської та Київської гідроелектростанцій. Вони збільшували електроенергетичні потужності України, проте «штучні моря», які виникли внаслідок зведення ГЕС, становили загрозу екології, завдавали величезної шкоди сільському господарству України.
Нарощувалося виробництво чорних металів. Із середини 50-х років у Криворіжжі діяв найбільший у Європі гірничо-збагачувальний комбінат. Було збудовано нові, небачені раніше за своєю потужністю доменні печі й мартени. За рівнем виробництва чорних металів на душу населення Україна була попереду високорозвинених країн світу. Цю обставину нещадно експлуатувала офіційна ідеологія. Металург, шахтар, будівельник на промислових гігантах був героєм кінофільмів, газетних нарисів, навіть пісень.
Саме на шляхах нарощування традиційних галузей промисловості керівництво СРСР сподівалося «наздогнати і перегнати» капіталізм. Але це був хибний курс. НТР вимагала цілком нових технологій, які не передбачали використання значної кількості металу. А такі технології в Союзі не розроблялися.
Утворення раднаргоспів сприяло розвиткові легкої промисловості. Економічна самостійність регіонів дозволяла накопичувати й ефективно використовувати засоби для поліпшення інфраструктури, житлового будівництва, легкої промисловості, соціально-культурної сфери регіонів.
1959-1965 pp. на території України було споруджено і реконструйовано 700 підприємств легкої та харчової промисловості, а випуск товарів культурно-побутового призначення і господарського вжитку збільшився вдвічі. Проте в 1962-1964 pp. розвиток промисловості уповільнився: бракувало товарів народного споживання.
Почали проявлятися деякі негативні тенденції в економіці, пов’язані з діяльністю раднаргоспів, зокрема спостерігалося послаблення господарських зв’язків між підприємствами різних регіонів, що зменшувало можливості здійснення єдиної технічної політики в масштабах України.
Ці недоліки планувалося подолати шляхом укрупнення раднаргоспів та деяких змін у структурі управління. Проте відчутного результату ці нововведення не дали. Життя вимагало впровадження господарського розрахунку, значного розширення сфери дії товарно-грошових відносин, самостійності підприємств, утвердження економічного суверенітету республіки. Та союзні відомства, центр на це не пішли, бо вбачали у подібному розвиткові подій загрозу своїй необмеженій владі, замах на унітарну, по суті імперську, природу Союзу РСР.
РОЗВИТОК ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ В 1953-1964 PP.
Галузь промисловості | Досягнення |
Металургія і паливно-енергетичний комплекс | 1965 р. — порівняно з 1959 р. збільшилося виробництво чавуну, сталі і прокату на 70 %; видобуток нафти збільшився — в 4,6 раза; газу — в 4 раза; 1962 р. — стала до ладу перша черга нафтопроводу «Дружба»; будівництво Каховської, Кременчуцької, Дніпропетровської та Київської гідроелектростанцій |
Машинобудування | Дніпропетровськ — завод важких пресів та комбайнів; Запоріжжя — трансформаторний завод; Херсон — завод сільськогосподарських машин; Запоріжжя — легкове автомобілебудування; Миколаїв — випуск суховантажних кораблів; 1960 р. — Київ, Запоріжжя — реактивні лайнери ТУ-134; 1959—1965 pp. — виробництво нових засобів автоматизації зросло в 4,2 рази |
Легка промисловість | 1959-1965 pp. — споруджено і реконструйовано 700 підприємств; випуск товарів культурно-побутового вжитку зріс удвічі |
2.Аграрна політика у другій половині 50-х — першій половині 60-х pp. XX ст.
Творче завдання- виписати негативні і позитивні наслідки розвитку сільського господарства.
У 50-60-ті роки Україна залишалася одним із основних виробників сільськогосподарської продукції СРСР.
Певний час після XX з’їзду КПРС у результаті вжитих заходів сільське господарство республіки розвивалося досить успішно. Це було наслідком зміцнення матеріальної бази колгоспів, радгоспів, деякого розширення сфери товарно-грошових відносин. Заготівлі сільськогосподарської продукції, що на практиці мало чим відрізнялися від конфіскацій, замінювалися закупівлями. Протягом 1952-1958 рр. закупівельні ціни зросли майже втричі, у тому числі на зернові культури — майже в 7 разів, на продукцію тваринництва — в 5,5 раза. Приріст сільськогосподарської продукції був досить значний і у 1954-1959 рр. становив понад 7 % щорічно.
Упродовж 1950-1958 рр. обсяг валової продукції аграрного сектора України зріс на 65 %, проте уже в наступному шестиріччі — лише на 3 %, а 1963 р. довелося вперше імпортувати значну кількість зерна. Як тільки підвищився рівень добробуту колгоспників, М. Хрущов, чиє світосприйняття визначалося уявленнями 30-х років, провів 6 березня 1956 р. через ЦК КПРС і Раду Міністрів рішення про заборону збільшення присадибних ділянок й обмеження кількості свійських тварин, у тому числі корів та свиней.
В інших сільськогосподарських регіонах СРСР також було досягнуто помітного приросту сільськогосподарської продукції, що породило безпідставні ілюзії про можливість економічної перемоги над капіталістичним сільським господарством. У травні 1957 р. М. Хрущов висунув утопічне завдання: «Найближчими роками наздогнати Сполучені Штати Америки з виробництва м’яса, молока й масла на душу населення».
Анекдот того часу
— Тату, що таке Америка?
— Це така країна, де панує капіталізм.
— А що таке капіталізм?
— Це безправ’я, голод, злидні, плач і сльози.
— А як ми наздоженемо Америку, то і в нас будуть голод, плач і сльози?
Важливим кроком на шляху до остаточного вирішення цього питання вважався семирічний план (1958-1965). Він передбачав приріст обсягу валової сільськогосподарської продукції на 70 %.
Для досягнення поставленого завдання були необхідні не лише величезні капіталовкладення, а й матеріальне заохочення селянства, розширення його ініціативи, рамок економічної діяльності. На практиці ж усе відбувалося навпаки: планувалося одне, робилося інше. Основна увага партійно-державного керівництва, як і раніше, зосереджувалася на забезпеченні швидкого розвитку промисловості. На село коштів не вистачало, всі бюджетні проблеми, особливо пов’язані з розвитком військово-промислового комплексу й оборони, взагалі розв’язувалися передусім шляхом переміщення в ці галузі асигнувань зі статей на розвиток сільського господарства. Основна надія покладалася на адміністративно-командні методи, що давали максимальні результати за мінімальних витрат. На XX з’їзді Компартії України, який відбувся на початку 1959 p., перший секретар ЦК М. Підгорний заявив: «Завдання семирічки в галузі сільського господарства ми зможемо виконати за 5 років, а багато колгоспів і навіть районів — за ще коротші строки!» Методи виконання проголошувалися традиційні: «Треба лише по-більшовицькому взятися за цю справу і як слід використати всі наявні резерви і можливості, що є в колгоспному і радгоспному виробництві».
У роки семирічки тривало укрупнення колгоспів, яке супроводжувалося оголошенням безлічі дрібних сіл і хуторів «неперспективними». Внаслідок цього всі видатки на їхній економічний і соціально-культурний розвиток скорочувалися до мінімуму. У 1965 р. в Україні було 9,5 тис. колгоспів проти 13 тис. 1950 року.
Необґрунтованою була також реорганізація сотень колгоспів у радгоспи. Ліквідація з 1958 р. машинно-тракторних станцій і передання їхнього майна колгоспам лише на деякий час дала позитивний ефект. Але вже у 1961-1962 pp. через некваліфіковане обслуговування техніки вперше за мирні роки в країні скоротився парк сільськогосподарських машин.
Негативний вплив на виробництво продукції сільського господарства справила заборона тримати худобу в приміській зоні, на околицях міст і спроба зменшити розміри присадибних ділянок колгоспникам. Передбачалося, що це сприятиме більш активній роботі селян у колгоспах. Насправді єдиним наслідком цього волюнтаристського рішення стало зменшення сільськогосподарської продукції на колгоспних ринках і підвищення цін на неї.
За вказівками зверху «вдосконалювалася» і вся система агротехніки. Було оголошено шкідливою травопільну систему землеробства, яка підтримувала мінімальну родючість землі в умовах дефіциту мінеральних добрив і вологи в ґрунті; відмовилися від парів. Нарешті, у другій половині 50-х років, а особливо після офіційного візиту М. Хрущова до Сполучених Штатів Америки в 1959 p., на полях колгоспів і радгоспів у широких масштабах почали впроваджувати кукурудзу, котра швидко витіснила традиційні сільськогосподарські культури.
Основою впровадження кукурудзи, яку щедро величали «царицею полів», стали не економічні, а примусові акції. Ставка робилася на партійно-державний апарат, а не на господарську доцільність, не враховувалися властивості ґрунту, клімат та ін. З 1958 до 1963 р. посівні площі, зайняті цією культурою, зросли більш ніж удвічі, а валовий збір — лише в 1,3 раза. Практично незмінною — у межах 25-28 центнерів з гектара — залишалася врожайність кукурудзи. Очікуваного ефекту кукурудза не дала, проте в багатьох районах призвела до порушення сівозмін, структури ґрунтів, зниження врожайності зернових. Становище сільського господарства ускладнив також неврожай 1963 p., хоча на цей раз голоду вдалося уникнути. Таким чином, запланованого стрімкого зростання сільському господарстві не сталося. Із 1958 по 1964 р. обсяг валової продукції колгоспів і радгоспів збільшився лише на 3 % . А 1963 p., порівняно з 1958 p., продукція землеробства склала лише 86 %, тваринництва — 93 %. Сільське господарство, перебуваючи в жорстких рамках директивного управління, неспроможне було забезпечити населення продуктами харчування достатньою мірою.
Держава була змушена купувати хліб за кордоном, виділяючи зі свого бюджету дедалі більше валюти.
Робота з таблицею
РОЗВИТОК СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНИ В 1953-1964 РР.
1953—1958 рр. Підйом | 1958—1965 рр. Спад |
І. Факти: • обсяг валової продукції сільського господарства зріс на 35,3 %; • валовий збір зерна зріс на 20 %, цукрових буряків у 2 рази; • м’яса — у 2 рази; молока — у 3 рази; • приріст сільськогосподарської продукції щорічно — 7 % | І. Факти: • обсяг валової продукції зріс на 3 %; • продукція землеробства мала 80 % від 1958 p.; • тваринництва — 93 % від 1958 р.; • укрупнення колгоспів: 1950 р. — 13 тис., 1965 р. — 9,5 тис. |
II. Причини 1. Посилення матеріальної зацікавленості колгоспників у суспільному виробництві. 2. Створення умов для розвитку особистого господарства колгоспників. 3. Здійснення переходу (хоч і непослідовного) від жорсткого планування до поєднання централізованого планування з господарською самостійністю колгоспів і радгоспів. 4. Зміцнення МТБ сільського господарства. 5. Поліпшення якісного складу керівників сільськогосподарського виробництва. 6. Застосування нових технологій, заохочення до використання зарубіжного досвіду | II. Причини 1. Командно-адміністративна система здійснювала адміністративний тиск на колгоспи, «урізання» присадибних ділянок тощо. 2. Надпрограми поглинали значну частину матеріальних і людських ресурсів, фактично консервували екстенсивний характер розвитку сільського господарства. 3. Реформи здійснювали непослідовно, суперечливо, хвилеподібно. 4. У 1958 р. — рішення про викуп колгоспами техніки МТС суттєво вдарило по колгоспних бюджетах |
3. Нові явища в соціальній сфері.
Зрушення у повсякденному житті населення
50-ті — середина 60-х років позначилися суттєвими змінами в рівні життя населення. У середині 50-х років було переглянуто існуючу ще з довоєнних часів тарифну систему оплати праці. Це забезпечило відчутне її підвищення — у середньому з 64,21950 р. до 80,6 крб 1960 року. На фоні одночасного скорочення робочого дня було впроваджено 5-денний робочий тиждень. У липні
1964 р. Верховна Рада СРСР прийняла закон про пенсії і допомогу членам колгоспів, що означало встановлення державної системи соціального забезпечення колгоспників. Мінімальний розмір пенсій для колгоспників встановлювався у розмірі 12 крб на місяць.
Після вересневого (1953) пленуму ЦК КПРС помітні зрушення відбулися в оплаті праці колгоспників. Замість оплати один раз на рік було запроваджено помісячне, подекуди — поквартальне грошове та натуральне авансування. Видача продукції на трудодні стабілізувалася, а грошова оплата зросла більш ніж у чотири рази. У 1956 р. на 80 % було збільшено розміри пенсій, хоча колгоспникам держава їх не виплачувала. Колгоспи ж, на які покладався обов’язок пенсійного забезпечення своїх пенсіонерів, цю можливість мали не завжди.
Водночас лібералізувались умови найму робочої сили. 1956 р. Верховною Радою СРСР скасовано кримінальну відповідальність робітників і службовців, якщо ті самостійно залишали підприємство, ліквідовано «радянське кріпосне право» і селяни отримали паспорти, а отже, і можливість вільно пересуватись у межах держави, виїжджати на навчання чи на роботу до міст.
Високими темпами розвивалося житлове будівництво. Цьому сприяло впровадження нових будівельних матеріалів, зокрема залізобетону. 1951-1958 pp. у республіці було збудовано майже 2 млн квартир загальною площею 85,7 млн м2, а протягом 1958-1965 pp. в експлуатацію було введено ще близько 60 млн м2 житла. Таких темпів Україна до того часу не знала. Однак заради справедливості зазначимо, що будували в основному малогабаритні помешкання, так звані «хрущовки». Свої житлові умови покращили майже 18 млн осіб.
Після проведеної грошової реформи 1961 р. вартість карбованця підвищилася у 10 разів, в обіг було випущено нові гроші. «Тепер буває так: лежить копійка на тротуарі, людина проходить і не нахиляється, щоб підняти її. А коли будуть нові гроші, копійка не буде валятися, її обов’язково піднімуть, бо це — коробка сірників», — говорив М. Хрущов на сесії Верховної Ради СРСР 1960 року.
Справді, дрібні мідні монети не вилучалися з обігу, а значить, їхня вартість збільшилася у 10 разів. Але це був чи не єдиний «плюс» грошової реформи. Сучасні економісти вважають її прихованою девальвацією. Як наслідок, ціни на колгоспних ринках, які забезпечували в цей час близько 15 % товарообігу, значно зросли. 1962 р. ціни на ряд продуктів харчування підвищила і державна торгівля. Це погіршило становище в державі, негативно вплинуло на добробут населення.
Одна стандартна хлібина коштувала 14 копійок, літр молока 20 копійок, пара чоловічого взуття — 25 крб, чоловічій костюм — 90 крб.
1951-1958 pp. прибутки середнього робітника зросли на 23 %.
Робота з таблицею
Рік | Показник середньомісячної заробітної плати робітників та службовців, зайнятих у галузях національної економіки (крб) |
1958 | 76,7 |
1959 | 77,7 |
1960 | 78,3 |
1961 | 81,3 |
1962 | 84,2 |
1963 | 85,4 |
1964 | 87,6 |
Завдання
Підрахуйте на скільки зросла заробітна плата з 1961 року.
V. Дайте відповіді на запитання:
1. Які причини призвели до запровадження раднаргоспів?
2. Якими були наслідки діяльності раднаргоспів?
3. Назвіть позитивні і негативні наслідки розвитку промисловості.
4. Назвіть позитивні і негативні наслідки розвитку сільського господарства.
5. Які нові явища виникли у соціальній сфері?
Із книги С. Хрущова «Пенсіонер союзного значення» про діяльність М. Хрущова (50-60-ті роки XX ст.)
«Батько розумів, як я неодноразово чув від нього в той час, що стара система управління народним господарством, розрахунок на голий ентузіазм робітничого класу, лозунг «Наздогнати і перегнати Америку» нічого уже не дають і дати не зможуть. Він шукав економічну схему, здатну забезпечити функціонування господарського механізму без окриків зверху. Проте реальних результатів, як і раніше, не було. Одне він знав напевне: без матеріальної зацікавленості трударя нічого не вийде.
Кожний новий крок не тільки наштовхувася на приховану опозицію з боку колег-ідеологів і вчених-економістів, слід було здолати спротив всередині самого себе. Адже ринок, конкуренція, прибуток були засуджені ще в 20-х роках, коли було заявлено, що це прямий шлях до реставрації капіталізму».
Запитання Прокоментуйте цей уривок. Чи погоджуєтесь ви з автором?
Опрацювати відповідний матеріал підручника- параграф 8, дайте відповіді на запитання:1. Які причини призвели до запровадження раднаргоспів?2. Якими були наслідки діяльності раднаргоспів?3. Назвіть позитивні і негативні наслідки розвитку промисловості.4. Назвіть позитивні і негативні наслідки розвитку сільського господарства.5. Які нові явища виникли у соціальній сфері?
Немає коментарів:
Дописати коментар