Вікторія регія — найбільше латаття у світі.

 У річках Південної Америки росте дивовижна рослина Вікторія регія — найбільше латаття у світі. Зустріти цю незвичайну рослину можна лише в басейні Амазонки в Бразилії

та Болівії, а також у річках Гаяни (Південна Америка). Ніде в світі Вікторія амазонська більше не росте.

Таку незвичайну назву водна лілія отримала в 1837 році на честь молодої англійської королеви Вікторії, яка того ж року зійшла на трон.

Важко повірити, проте листя Вікторії регії здатне витримувати вагу до від 30 до 50 кілограмів. Індіанці виристовувли її як водний транспорт. З задоволеням на листках відпочивють птахи. Через це місцеві називають рослину «апона», що в перекладі означає «сковорідка для птахів».

Як це можливо? А річ у тому, що листя Вікторії регії мають уікальні дуже жорсткі жилки, які утвоюють з нижнього боку листка "армувальну" сітку.

 До того ж з боку води воно вкрите гострими шипами, що захищає листок від поїдання тваринами та рибами.

Діаметр листка Вікторії регії (Вікторії амазонської ) може сягати 2-х метрів.

Квітка Вікторії амазонської розквітає лише вночі, а вранці її пелюстки закриваються і вона ховається під воду. Це відбувається протягом трьох діб, поступово колір квітки змінюється від ніжно-білого до рожевого або фіолетового.

Діаметр квітки у розкритому вигляді може сягати 30 см.

Плоди та коріння рослини місцеві жителі вживають в їжу.

Вікторія амазонська може прожити цілих 5 років.

За свої колосальні розміри Вікторія регія потрапила до Книги рекордів Гіннеса.

Цікаві факти про моркву

 Спочатку моркву вирощували тільки для того, щоб збирати ароматні листя.

У ті далекі часи , як і зараз,морква була різного кольору: фіолетового, червоного, білого і жовтого.

Вважається, що  морква походить з Афганістану.

А в Європу моркву завезли тільки в 10-13 столітті.

У Китаї, Японії та Індії, морква вирощується з тринадцятого століття.

Стародавні греки і римляни теж культивували моркву. Греки називали її "несуча любов" і вважали, що морква робить більш люблячими, як чоловіків, так і жінок.

 Гіппократ придумав суп - панацею від усіх хвороб, до складу, якого входили морква, селера, корінь петрушки і цибулю -порей.

В шістнадцятому столітті з'явилася і сучасна помаранчева морква. Цей сорт був винайдений голландськими виробниками, на честь голландського королівського будинку.

В Англії помаранчева морква з'явилася в часи правління королеви Єлизавети I. Незабаром морква стала не тільки одним з найбільш широко споживаних овочів , але й модним аксесуаром. Світські дами використовували моркву для прикраси капелюхів.

У 1607 році, моркву привезли і в Північну Америку.

Томас Джефферсон в 1814 році винайшов 18 сортів моркви.

Найбільшим у світі виробником моркви вважається Китай, Росія займає друге місце, а на третьому місці - Сполучені Штати Америки.

Цікавий факт: з 1991 року в країнах Європи морква зараховується до фруктів. Настільки цікава обставина пов'язана з Португалією. Справа в тому, що португальці виробляють і експортують  морквяне варення. А з європейського законодавства варення може бути тільки з фруктів. Ось так!

Морква є дворічним овочем, хоча люди звикли і вважають, що це однорічний коренеплід і садять його щорічно, не збираючи насіння. Зберігається морква добре в холоді, а ось в теплі коренеплід стає м’яким і швидко втрачає свої смакові якості.

Морква містить вітаміни: А, В, С, К, РР, а також велику кількість необхідних нам речовин і мікроелементів, які включають: мідь, фтор, йод, залізо, магній, калій і фосфор.

Вона містить обмежену кількість калорій, може входити до дієтичних низькокалорійних страв.

Морква містить 87% води. Своїм помаранчевим кольором вона зобов'язана ферменту бета-каротин, який потрапляючи в наш організм, переробляється на вітамін А – вітамін росту та розвитку.

Каротин в значній мірі покращує роботу легенів.

Морква зміцнює очну сітківку, що допомагає людям страждаючим короткозорістю, нічною сліпотою і кон’юнктивітом, вітамін А, що містиця в ній, необхідний для здорового зору.

Сік моркви використовують при нестачі вітамінів, захворювання нирок, печінки, шлунка, а також при сухості шкіри і дерматиті. Нею лікують дисбактеріоз.

Вчені виявили, що морква є ще й природним антибіотиком за рахунок того, що в ній містяться фітонциди. А вони до того ж не мають гіркого смаку, в порівнянні з ріпчастою цибулею.

Завдяки наявності фітонцидів, які різко скорочують кількість мікробів в порожнині рота, морквина служить відмінним профілактичним засобом від карієсу.

Годуючим мамам морква необхідна для збільшення лактації молока і для збагачення його вітамінами.

Відварну моркву додають в раціон людям, які хворіють на цукровий діабет.

Варену моркву застосовують при лікуванні ракових пухлин, нефриту і дисбактеріозу кишківника.

Сирою Її їдять для профілактики захворювань ясен.

Морквяний сік сприяє зміцненню нервової системи і захисту організму від шкідливих факторів.

 Він також знімає стомлюваність, сприяє зміцненню волосся і нігтів, посилює опірність вірусних захворювань і покращує апетит.

Сирий морквяний сік - це натуральний, природний цілитель виразкових і ракових захворювань.

 Він значно підвищує імунітет організму, благотворно впливає на підшлункову залозу.

Морквяний сік відмінно знижує підвищену кислотність шлунка.

За допомогою морквини можна позбутися і від глистів. Для цього необхідно натщесерце спожити близько 1 склянки (дітям 0,5 склянки) морквяного соку з м'якоттю або близько 100 грамів тертої моркви.

При опіках застосовують морквяну кашку, яку накладають кожні 30 хвилин. Теж можна порадити при гнійних ранах.

Моркву рекомендують вживати в їжу з додаванням сметани або рослинного масла, тому що бета- каротин, який міститься в моркві, засвоюється тільки при наявності жирової основи.

 Слід зазначити що, вживання соку моркви у великих кількостях може шкодити здоров’ю. Передозування каротину легко видно по зміні кольору шкіри, вона набуває помаранчевого відтінку. Тому перестаратися в поїданні моркви теж не треба.

Гінкго дволопатеве (Ginkgo biloba) - це єдине унікальне дерево, сучасник динозаврів

 Гінкго, гінкго дволопатеве (Ginkgo biloba) - рослина - сучасник динозаврів.

Гінкго — це єдине унікальне дерево, що являє собою один вид, один рід і одну родину.

Рослина є реліктовою та ендемічною.

Це дерево — одне з найстаріших дерев нашої планети, що збереглося до наших днів.

Виникло від первісних голонасінних  дерев приблизно 300 млн років тому, і є пращуром сосни  та ялини.

Гінкго — єдиний нині живий представник «перехідної ланки» між папоротями й хвойними .

Процвітанню гінкго сприяли існуючі тоді на Землі гігантські рептилії  і динозаври, які допомагали поширювати насіння.

   Гінкго вважалось вимерлим до 1691 р., доки його не виявили в Японії. Релікт знайшов у м. Наґасакі  лікар голландського посольства Кемпфер. 

   Відступаючи з Києва у 1943 р., німці, серед інших трофеїв, вивезли з ботанічного саду жіночий екземпляр гінкго дволопатевого. 

    Замість хвої  у нього віялоподібні листки. Його листя – голки, що зрослися, восени вони жовтіють й обпадають. У гінкго чоловічі й жіночі органи розмноження утворюються на різних деревах.

    Цікава особливість листя гінкго - так зване дихотомічне жилкування: їх жилки багаторазово послідовно роздвоюються. Цей вид жилкования називають ще вильчатим; він був характерним для самих древніх листяних рослин.

    Рослина роздільностатева.

     Це єдине у світі дерево, яке запліднюється під час падіння плодів, а не за допомогою вітру  та комах, як інші рослини. Також гінкго — перша голонасінна  рослина, у якої були виявлені рухливі сперматозоїди.

     Опалі плоди швидко зігнивають, сповнюючи повітря їдким запахом. Через це жіночі рослини не використовують для культурних насаджень. 

    Гінкго дволопатеве є пам'яткою природи світового значення і занесене до Червоної книги світу.

   Сьогодні гінкго настільки поширилось в культурі, що важче знайти місцевість, де його нема, аніж де воно є.

    Наприклад, в Україні існує ботанічна пам’ятка природи у Харкові з цими деревами.

    В Дніпрі можна побачити цю рослину біля будівлі Департаменту гуманітарної політики Дніпропетровької міської ради. 

    В Україні вперше з'явилося у 1818 році у Нікітському ботанічному саду   в м. Ялті.

    «Ґін» в перекладі з японської — срібло. Плід  гінкго чимось нагадує абрикос . Тому Кемпфер назвав знайдене ним дерево «сріблястим абрикосом» — «гінкго», запозичивши його з жаргону японських торговців насінням дерева. Пізніше Карл Лінней  заносить цю назву до наукової класифікації.

    Це дерево дуже перспективне для озеленення південних міст України. Воно чудово витримує умови промислової загазованості, невибагливе до ґрунтів, стійке проти грибкових  та вірусних  захворювань, майже не пошкоджується комахами.

    Це дерево довговічне. Окремі його екземпляри живуть 2000 років, підіймаючись за цей час у висоту до 40 м, при товщині стовбура — 1 м.

Деревина гінкго стійка до вогню. 

    Рослина досягає зрілості і починає плодоносити у 25 — 30 років, до того часу важко визначити її стать. Через це у Китаї гінкго називають «King Sun Shu» — «дід й онук», оскільки зібрати перші плоди з дерева, посадженого дідом, зможе лише його онук.

    Гінкго дволопатеве є деревом-символом  японської  столиці Токіо.

    У Китаї дерева гінкго старші за 100 років заносять в особливі охоронні списки. Існує традиція висаджувати гінкго з нагоди народження дитини, весілля, новосілля тощо.

   У Німеччині, крім інших, гінкго має назву «дерево Ґете».

 Лікарські властивості гінкго

Перші згадування про лікувальні властивості листя гінкго білоба зустрічаються в стародавніх рецептах традиційної китайської медицини, написаних за 2800 років до н. е.

Чай з листя рекомендували при кашлі, ядусі, для якнайшвидшого відновлення сил у період видужання.

Сьогодні медикаменти, розроблені на основі листя гінкго, входять до багатьох засобів сучасної медицини.

Препарати з гінкго відновлюють погіршені в результаті вікових змін пам'ять, слух, зір, мовні й рухові функції, усувають циркуляторну недостатність (включаючи атеросклеротичне й вікове походження), відновлюють еластичність і міцність судин, запобігає тромбозам мозкових і коронарних судин, сприяють нормалізації метаболізму тканин мозку, поліпшують живлення серцевого м'яза, допомагають зберегти цілісність і проникність клітинної стінки, запобігти приступам астми, мають заспокійливу й антиспазматичну дії.