Ландшафти України. Ландшафт як прострово- цілісна система.

    Ландшафти України.  Ландшафт як прострово- цілісна система. Районування природних ландшафтів України

Мета уроку:

• називати чинники формування природних ландшафтів, природні країни, природні зони;

• показувати на карті природні зони, гірські країни;

• пояснювати на конкретних прикладах особливості взаємодії компонентів природи у ландшафті;

• аналізувати карту ландшафтів, співвідношення природних та антропогенних ландшафтів у своїй місцевості, ландшафтні профілі;

• оцінювати наслідки впливу господарської діяльності людини на природні особливості ландшафтів.

     1.Поняття про ландшафт і його компоненти. Неможливо зрозуміти навколишній світ, якщо вивчати лише його окремі складові. У природі все взаємопов’язане, сплетене в єдине ціле тисячами видимих і невидимих зв’язків. Тобто все, що нас оточує, є системами: великими та малими, природними та створеними людиною.

Система (з грецької — ціле, що складається з частин) — безліч компонентів, які перебувають у відносинах і зв’язках між собою та являють єдине ціле. Кожній системі притаманний ряд ознак. По-перше, система складається з кількох елементів (компонентів). Кожний окремий компонент не є системою. По-друге, у системі компоненти впливають один на інший. Тобто якщо змінити один компонент системи, зміниться вся система. Зв’язки у системі забезпечують її цілісність. По-третє, менша система завжди є компонентом більшої.

Кожна ділянка довкілля, що нас оточує, й зовні відрізняється від сусідньої ділянки — це природна система, якій притаманні зазначені вище ознаки. До складу будь-якої природної системи входять тіла та речовини з усіх зовнішніх оболонок Землі. Літосфера надає мінерали, гірські породи та форми їх залягання — тобто рельєф. Атмосфера — приземний шар повітря з характеристиками його стану — тобто погода та клімат. Гідросфера — поверхневі та підземні води. Біосфера — ґрунти, рослинність і тваринний світ.

Складові природної системи називають природними компонентами. Одні з них повторюються від екватора до полюсів, їх називають зональними. Це клімат, води, ґрунти, рослинність і тваринний світ. Інші є азональними, тобто незональними. Це тектонічні структури, мінерали та гірські породи, що становлять земну кору, рельєф.

Компоненти природного комплексу утворюють єдину цілісну систему, в якій усі частини залежать одна від іншої та взаємовпливають. Взаємозв’язки в природі відбуваються завдяки обміну енергією, речовинами й інформацією між ними.

Природну систему, яку становлять зазначені компоненти, постійно впливаючи один на одного, науковці називають ландшафтом, або природним комплексом. Кожний маленький ландшафт є «пазлом», з яких складається величезна картина-ландшафт під назвою природа Землі, або географічна оболонка.

Ландшафт (з німецької — краєвид) — цілісна природна система, яка сформувалась у процесі тривалого взаємозв’язаного та взаємозумовленого розвитку природних компонентів. Слово «ландшафт» з’явилося у літературі на початку XIX ст., а наукового значення набуло наприкінці XIX ст. На початку XX ст. виникла наука, що вивчає ландшафти як складові географічної оболонки — ландшафтознавство.

Одним із засновників ландшафтознавства як науки й української ландшафтознавчої школи є видатний вітчизняний фізико-географ Каленик Геренчук (1904-1984 рр.). Він обґрунтовував об’єкт дослідження ландшафтознавства та створив вчення про структуру ландшафтів. Геренчук серед перших займався гірським ландшафтознавством на підставі дослідження Українських Карпат. Написав із цієї теми близько 20 наукових праць. Серед них найвідоміша за його редакцією — «Природа Українських Карпат» (1968 р.). Геренчуком також були складені численні ландшафтні карти.

У загальних рисах ландшафтом є будь-яка територія разом із наявними компонентами природи. Кожний ландшафт має свої межі простягання, вирізняється єдністю та зовнішнім виглядом. Назви ландшафтам суходолу найчастіше дають за характерною для них рослинністю. Адже цей компонент найлегше зовні розпізнати. Наприклад, мішаний ліс, широколистяний ліс, лука, степ. Як немає двох однакових пазлів, так на Землі не існує двох абсолютно однакових ландшафтів, оскільки вони сформувалися в результаті дії цілісної системи чинників на конкретну територію.

Чинники формування ландшафтів. Ландшафт є поєднанням одночасно зональних та азональних компонентів. Зональні компоненти формуються переважно під дією зовнішніх чинників. Причиною зонального розподілу на Землі клімату, водойм суходолу, ґрунтів, рослинності та тваринного світу є нерівномірний розподіл сонячної радіації по земній поверхні. Отже, першим чинником формування ландшафтів є сонячна енергія.

Чинники формування ландшафтів

Розподіл азональних компонентів залежить переважно від прояву внутрішніх процесів, які зароджуються в надрах планети: рухів літосферних плит, магматизму, метаморфізму. Вони спричиняють поширення тектонічних структур, речовин земної кори, форм рельєфу. Тому другим чинником ландшафтоутворення є внутрішнє тепло Землі.

Крім того, на формування ландшафтів впливають процеси, що відбуваються у зовнішніх оболонках планети: теплообмін, вологообмін, обмін мінеральними й органічними речовинами. Особливості їх прояву на певній території формують неповторні ландшафти кожної місцевості. Отже, причиною формування ландшафтів є спільна дія зовнішніх і внутрішніх чинників.

Природні комплекси, які не зазнали впливу людської діяльності, називають природними ландшафтами. Але нині діяльність людини є ще одним потужним чинником формування ландшафтів. Вирубування лісів, осушення боліт, розорювання степів, будівництво міст, дамб водосховищ, каналів, інтенсивний видобуток корисних копалин, — усе це докорінно змінило природні ландшафти протягом ХХ-ХХІ ст. На їх місці виникли нові ландшафти — антропогенні.

Антропогенні (від грецьких антропос — людина + генезис — утворення) ландшафти — природні комплекси, створені людиною. В Україні антропогенні ландшафти становлять близько 85 % території. Найбільших змін зазнали рівнинні ландшафти, особливо лісостепові та степові зони. Звісно, зупинити антропогенні зміни природи неможливо. Але вони не мають порушувати загальної природної рівноваги ландшафтів. Адже де призводить до загострення екологічних проблем.

Отже, провідними чинниками формування ландшафтів є сонячна енергія, внутрішнє тепло Землі, процеси, що відбуваються у зовнішніх оболонках, і діяльність людини.

     2.Класифікація ландшафтів України. 

Класифікація ландшафтів — це поділ їх на групи за певними ознаками. При цьому також враховується спільність їх походження та розвитку. В межах географічної оболонки виділяють два відділи ландшафтів: водні та наземні. Наземні ландшафти поділяють на класи, ті в свою чергу — на типи, підтипи, роди, види.

Класи об’єднують природні комплекси за єдністю тектонічної структури та рельєфу. Відповідно виділяють два класи ландшафтів: рівнинні та гірські. У межах України клас рівнинних східноєвропейських ландшафтів займає 93 % території. Гірські ландшафти представлені двома класами: середньоєвропейський карпатський (8 % площі держави) та кримський (1 %).

Характер зміни ландшафтів на рівнинах зумовлений передусім зміною співвідношення тепла і вологи залежно від географічної широти. Це супроводжується зміною кількості водойм суходолу, типів ґрунтів, рослинності та тваринного світу. Тобто зміна ландшафтів на рівнинах відбувається за законом широтної зональності. На зміни рівнинних ландшафтів також впливає віддаленість від океану. Тому природні умови змінюються ще й від узбережжя вглиб материка — за законом природної секторності.

Тому всередині класу рівнинних східноєвропейських ландшафтів у межах України виділяють чотири типи ландшафтів: мішанолісові (17 % території); широколистянолісові (7 %); лісостепові (31 %); степові (38 %) із трьома підтипами залежно від співвідношення тепла й вологи: північностепові (лучно-степові), середньостепові, південностепові (сухостепові).

Зміна ландшафтів у горах викликана зміною кількості тепла і вологи з висотою над рівнем моря: зниженням температури повітря та збільшенням кількість опадів. Це тягне за собою зміну ґрунтів, рослинності та тваринного світу. Зміна гірських ландшафтів відбувається за законом вертикальної (висотної) поясності.

Класифікація ландшафтів України

У межах середньоєвропейської карпатської країни виділяють тип ландшафтів — східнокарпатський гірський лучно-лісовий. Його поділяють на такі підтипи: лісо-лучний остепнений, лучно-лісовий, широколистянолісовий, мішано лісовий, лучний (субальпійський) ландшафти.

У Кримській Україні виділяють два основних типи ландшафтів: кримський гірський лучно-лісовий і субтропічний

Південного берега Криму. Перший поділяють на ряд підтипів: лісостеповий посушливий, мішанолісовий і широколистяно-лісовий, лучний остепнений (яйлинський).

Роди та види ландшафтів розрізняють за проявом місцевих природних процесів, що пов’язані з характером гірських порід, особливостями антропогенного впливу, що відбивається на своєрідності ґрунтово-рослинного покриву.

В Україні переважають антропогенні ландшафти. Їх можна умовно згрупувати у типи залежно від господарського призначення. Наприклад: меліоровані (осушенні землі, зрошувані землі), гідротехнічні (водосховища, ставки, канали), агрокультурні (поля, сади, штучні луки), лісові (лісопосадки та лісосмуги), промислові (кар’єри, терикони), урбанізовані (міські), рекреаційні (місця відпочинку, туризму, охорони здоров’я) й інші. Напрям і ступінь зміни ландшафтів пов’язані з потребами людини й економічним розвитком території.

     3.Фізико-географічне районування та його одиниці. Географічну оболонку характеризує багатоманітність ландшафтів. Виявлення в її межах ландшафтів, подібних за складом природних компонентів, дозволяє здійснити природне (фізико-географічне) районування території.

Фізико-географічне районування — це виділення й опис різних за охопленням території ландшафтів, для яких характерні спільні риси природи. За фізико-географічним районуванням виділяють зональні й азональні одиниці районування. До зональних одиниць районування належать ті, що показують поширення ландшафтів смугами від екватора до полюсів. Це природний пояс і природна зона.

Природний (географічний) пояс — найбільший зональний комплекс географічної оболонки, що виділяється за близьким значенням одержаної сонячної радіації та загальними рисами атмосферної циркуляції. Природні пояси географічно відповідають кліматичним поясам і мають однакові з ними назви. У межах природних поясів виділяються менші зональні комплекси — природні зони.

Природна зона — великий зональний комплекс географічної оболонки, що вирізняється подібністю клімату, режиму водойм, ґрунтово-рослинного покриву, тваринного світу.

Вперше на взаємозв’язок компонентів природи звернув увагу німецький учений XIX ст. Олександр Гумбольдт, за широту наукових поглядів якого сучасники називали Аристотелем XIX ст. Засновником учення про природні зони є Василь Докучаєв. Під час вивчення ґрунтів він помітив взаємозв’язок між водою, землею, повітрям, рослинами та тваринами і сформулював закон широтної зональності у їх поширенні. Природна зона відповідає певному типу ландшафту.

Одиниці фізико-географічного районування

У межах деяких природних зон виділять підзони, які розрізняються за умовами зволоження, тому й особливостями ґрунтово-рослинного покриву.

Азональні одиниці районування відображають розміщення ландшафтів незалежно від географічної широти, а у зв’язку з тектонічною і геологічною будовою, рельєфом, деякими кліматичними особливостями. Найбільшими азональними ландшафтами є материки й океани. В межах материків виділяють природні країни. В основі їх виділення перебувають класи ландшафтів: рівнинні та гірські.

Природна країна — великий азональний комплекс географічної оболонки, що вирізняється подібністю тектонічної будови та однорідністю рельєфу.

Меншими азональними комплекси є природні провінції (краї), області, райони, місцевості, урочища. Природні провінції виділяються в межах природних зон у зв’язку з неоднорідністю рельєфу, віддаленістю від океану, ступенем континентальності клімату. Ще менші азональні одиниці районування показують місцеві особливості ландшафтів.

Фізико-географічне районування України

Фізико-географічне районування має чимале наукове та практичне значення. Воно дозволяє здійснити комплексне вивчення й опис природних умов окремих територій з метою планування їх господарського освоєння.

Зональні й азональні ландшафти України. Територія України розташована переважно в помірному природному поясі. Лише для південного берега Криму характерні риси субтропічного поясу.

Україна лежить у межах трьох природних країн. Рівнинна частина — на Східноєвропейській рівнині (її південно-західній частині). Українські Карпати є частиною Альпійсько-Карпатської гірської країни, Кримські гори — Кримсько-Кавказької гірської країни.

У межах Східноєвропейської природної країни за переважальними типами та підтипами ландшафтів виділяють чотири природні зони: мішаних лісів, широколистих лісів, лісостепова, степова. У степовій зоні виділяють три підзони: північностепова, середньостепова і південностепова.

За особливостями рельєфу та ступенем континентальності клімату природні зони й підзони поділяють на природні провінції (краї). Наприклад, південностепова підзона має Причорноморську, Причорноморсько-Приазовську, Дунайсько-Дністровську та Кримську провінції.

Провінції складаються з фізико-географічних областей. Ті, в свою чергу, з фізико-географічних районів, а вони — з місцевостей та урочищ.

Наукові засади фізико-географічного районування України були закладені видатним ландшафтознавцем Калеником Геренчуком, який у 60-х рр. XX ст. працював над проблемою природного районування спершу західних областей України, а потім і всієї держави. Результатом цього стала фундаментальна праця «Фізико-географічне районування Української РСР». З цієї проблематики ученим було написано 28 наукових праць. Складені ним ландшафтні карти стали підґрунтям для фізико-географічного районування території України. Видатний учений надавав особливої уваги охороні природи та питанням ефективного використання природних ресурсів.

Визначення меж природних комплексів і вивчення зв’язків між їх компонентами дозволяють обґрунтувати заходи щодо раціонального використання природних ресурсів і визначити напрями заходів із охорони природи.

План характеристики ландшафту суходолу

1. Фізико-географічне положення (розташування відповідно до ліній градусної сітки, інших природних комплексів, межі).

2. Тектонічні структури, форми рельєфу та корисні копалини.

3. Кліматичні умови.

4. Води суходолу.

5. Ґрунти.

6. Рослинний покрив.

7. Тваринний світ.

8. Природне районування.

9. Охорона ландшафтів.

  Домашнє завдання: 

читати параграф підручника 30-31, вчити нові поняття теми, 

Завдання високого рівня Дослідження  .Ландшафти своєї місцевості,їх освоєння і використання.