Вітаю Вас у своєму блозі! Буду рада, якщо матеріали блогу стануть Вам у нагоді! Змінюємо освіту та світ на краще! Geography is too important to be left to geographers! Я-Ірина Балжі, працюю у ЗЗСО І-ІІІ ступенів с-ща Керменчик Старомлинівської сільської ради Волноваського району Донецької області.

Будь у русі, не зупиняйся,твори,пізнавай світ!

понеділок, 31 січня 2022 р.

Особливості розвитку Японії та Китаю у міжвоєнний період.

Особливості розвитку Японії та Китаю у міжвоєнний період.

Пригадайте :

Які зміни відбулися в Японії наприкінці XIX ст.?

• Охарактеризуйте результати Синьхайської революції в Китаї.

• Назвіть позитивні й негативні наслідки британського правління в Індії.

1. Японія

Оголошуючи в серпні 1914 р. війну Німеччині, Японська імперія плекала надію розширити свій вплив у Китаї, на Далекому Сході й отримати німецькі володіння в зоні Тихого океану. На другому році війни Японія висунула Китаю «21 вимогу», задоволення яких фактично перетворило б країну на колонію. Після війни японців спіткало гірке розчарування Вашингтонська конференція 1921-1922 рр. проголосила в Китаї політику «відчинених дверей», тобто рівних можливостей для всіх країн. І хоча Японія мала на Тихому океані третій за потужністю (після США й Великої Британії) військово-морський флот, вона вважала себе несправедливо ображеною західними державами, насамперед Сполученими Штатами Америки.

У міжвоєнний період у Японії відбувалася мілітаризація економіки, державних інституцій і суспільної свідомості населення. Генералітет намагався скористатися складністю післявоєнного життя задля пробудження «самурайського духу» і мілітаристських настроїв. Ідея створення японської колоніальної імперії була близька широким верствам населення. Хірохіто (регент, а з 1926 р. — імператор Японії) не втручався у відносини армійської верхівки з парламентом, балансуючи між цими двома силами.

Військові переконували співгромадян, що в умовах нав’язування колишніми союзниками Японії «несправедливих» договорів потрібно накопичувати сили для «відновлення справедливості», а поки що приховувати справжні наміри Японії на міжнародній арені.

Ідеологічним обґрунтуванням нагнітання мілітаристських настроїв була ідея про «божественне походження Японії».

• Ознайомтеся з матеріалом з газети «Майніті». Якою, на Вашу думку, була мета такого викладання історії Японії? Чи вважаєте Ви прийнятним і правильним підхід до вивчення національної історії в школі, який існував у Японії в міжвоєнний період?

«Японським дітям розповідали не історичні факти, а міфи. їх учили, що Японія — священна земля, якою споконвічно управляє династія нащадків Дзімму. Їх примушували заучувати девіз Дзімму: “Вісім кутів світу під одним дахом”».

(Цит. за: Овчинников В. Горячий пепел. — М. : Правда, 1986. — С. 203-204)

• Знайдіть на політичній карті світу в атласі території, зазначені на схемі. Який висновок Ви можете зробити про зовнішню політику тогочасної Японії?

У центрі шкільної карти «Сусіди Японії» було позначено японську столицю Токіо, а довкола неї п’ять кіл, які означали етапи експансії Японії.

Спекуляції щодо соціальних проблем, звернення до самурайського минулого й залякування стали складовими дій мілітаристів. У травні 1932 р. група молодих офіцерів організувала заколот з метою встановлення в країні військової диктатури. Спроба виявилася невдалою, але вона сприяла збільшенню фінансової допомоги від великого японського бізнесу мілітаристам, насамперед пов’язаного з виробництвом зброї.

Мілітаристи, які претендували на роль об’єднавчого центру всіх народів Азії, активно пропагували за кордоном ідеї про переваги азійської раси над іншими.

• Порівняйте наведені в історичних джерелах причини мілітаризації Японії. Який із цих підходів Ви вважаєте найпереконливішим? Можливо, Ви маєте власний погляд на цю проблему?

«Якими мають бути наслідки впливу західної цивілізації на примітивне сільське населення, яке століттями звикло плодитися, наскільки дозволяли його злиденні засоби до існування? ...Японська соціальна структура почала змінюватися, приріст населення різко збільшився. ...За таких обставин Японія мала або... переконати решту світу торгувати з нею, або завоювати додаткові території, ресурси, ринки за допомогою зброї».

Арнольд Тойнбі, англійський історик (Дослідження історії. — К.: Основи, 1995. -Т.2.- С. 174)

«Зростаюча симпатія Японії до європейських країн з авторитарними формами правління є ще одним чинником... беззаперечного панування військових в уряді Японії».

З листа Джозефа Грю, посла США в Японії, до державного секретаря США від 2 грудня 1938 р. (Год кризиса. 1938-1939: Документы и материалы. — М., 1990. — Т. 1. — С. 125)

«Агресивний японський паназіатизм... планово й свідомо прямує до господарської гегемонії й політичного протекторату над азійським суходолом. ...Токіо вживає всіх зусиль, щоб у цьому найсхіднішому закутку азіатського суходолу... під панконтинентальним гаслом “Азія для азіатів!” подолати господарське переважання там європейських великодержав».

Ольгерд Бочковський, український етнолог (Вступ до націології. — Мюнхен: УТГІ, 1991-1992. - С. 313-314)

Кульмінацією мілітаризації став «інцидент 26 березня» 1936 р., коли група офіцерів спробувала захопити владу в країні. Заколот було придушено, але частково він усе ж досяг мети — влада пішла на зближення з військовими, яких підтримували ділові кола, засоби масової інформації та чиновники. Вони готували націю до експансії в Азію й до війни проти Заходу. Свідченням нового курсу в зовнішній політиці став вихід Японії з Ліги Націй та агресивні акції на міжнародній арені.

Зовнішньополітична експансія Японії була спрямована на Маньчжурію, у яку японці вторглися в 1931 р., і на весь Китай. У Китаї японський експансіонізм зіткнувся з радянським. Наприкінці 1930-х років між військами СРСР та Японії відбулися локальні збройні сутички в районі озера Хасан і річки Халхін-Гол.

У 1936 р. Японія уклала пакт з Німеччиною та Італією, а навесні 1941 р. підписала з СРСР договір про нейтралітет. Японська промисловість перейшла на військову продукцію, країна готувалася до активної участі в майбутній світовій війні.

2. Китай

У 1914 р. президент Китаю Юань Шікай, який прийшов до влади на хвилі Синьхайської революції, розпустив парламент. Країна вступила в півстолітній період внутрішніх воєн. Після смерті Юань Шікая його політичний опонент Сунь Ятсен відновив свої політичні позиції. У 1924 р. він уклав неформальний союз з Комуністичною партією Китаю (КПК) для об’єднання країни та звільнення її від японського впливу. Національна революція набирала обертів. У 1925 р. в м. Гуанчжоу був сформований Національний уряд Китаю, а головнокомандувачем Народно-революційної армії (НРА) було призначено Чан Кайши.

Чан Кайши (1887-1975) — президент Республіки Китай (з 1949 р. — Тайвань) у 1928-1975 рр. Певний час жив у Японії. У 1911 р. повернувся до Китаю палким прихильником Сунь Ятсена (з 1918 р. член Гоміньдану) і невдовзі очолив республіканську військову академію, яка відіграла важливу роль в організації Національної революційної армії. У 1926 р. був призначений головнокомандувачем НРА.

Національний уряд розпочав збройну боротьбу за об’єднання країни. Під час Північного походу НРА (1926-1928) 150-тисячне військо Чан Кайши захопило міста Ухань, Нанкін і Шанхай. Китайці вважали Чан Кайши героєм. У квітні 1927 р., вирішивши, що немає потреби в єдиному з комуністами фронті, Чан Кайши створив у Шанхаї власний Національний уряд, який контролював третину території Китаю. Розпочалася боротьба за владу між КПК і Гоміньданом.

Під контролем створеної китайськими комуністами Червоної армії перебувала стратегічно важлива північна провінція Шеньсі. У центральній частині країни комуністи розпочали партизанську війну проти гоміньданівського уряду.

Національний уряд, який перебрався з Шанхая до Нанкіна, проводив на підконтрольній йому території економічні реформи, розвивав транспорт, зв’язок та освіту. Однак уряд потерпав від нестачі грошей та інфляції. Понад 70 % бюджету витрачали на гоміньданівську армію, яка налічувала майже 2 млн осіб. Уряд швидко втрачав підтримку народу. Надії Чан Кайши на фінансову допомогу великих землевласників і воєначальників виявилися марними, адже зміцнення центральної влади не відповідало їхнім інтересам.

Політичні вигоди отримали великі міста, проте більшість китайців проживала в селах і зовсім не відчула позитивного впливу реформ. Уряд був непопулярним, а місцева влада слабкою. У провінції, як і раніше, порядкували місцеві лідери й воєначальники, процвітало хабарництво.

Серйозним прорахунком Національного уряду було те, що він не зумів установити контроль над територією, яку утримували комуністи. Чан Кайши зробив кілька спроб захопити проголошену комуністами в 1931 р. «Шеньсійську республіку» (1/6 території Китаю). Проведена там земельна реформа, з одного боку, додала комуністам популярності серед селянства, а з іншого — налаштувала селян проти Національного уряду.

Після того як «Шеньсійська республіка» зазнала в 1934 р. поразки, 100-тисячна китайська Червона армія вирушила в «тривалий похід» (жовтень 1934 р. — жовтень 1935 р.). Після декількох поразок військове керівництво на початку 1935 р. перейшло до Мао Цзедуна. Він зробив ставку на селян і рішуче повів військо у малозаселені райони поблизу Шанхая.

Мао Цзедун (1893-1976) — китайський державний діяч. Народився в заможній селянській родині. Під час Синьхайської революції 1911 р. служив в армії, потім продовжив навчання. Здобувши освіту, переїхав до Пекіна, де працював у бібліотеці університету. Один із 12 засновників Комуністичної партії Китаю; засновник окремої течії в комуністичному русі — маоїзму.

Пройшовши за рік з боями понад 9,5 тис. км, Мао Цзедун вивів з оточення до м. Унань в Шанхайській провінції 6-тисячний загін. Згодом основні сили китайської Червоної армії з’єдналися з іншими її групами. Після завершення походу в живих залишилося майже 30 тис. червоноармійців.

Зовнішні обставини, насамперед експансія Японії в 1931 р. в Маньчжурію та проголошення там держави Маньчжоу-го, змусили китайських політиків припинити громадянську війну й згуртувати всі патріотичні сили для захисту країни від японської агресії. У грудні 1936 р. був створений Об’єднаний фронт КПК з Гоміньданом. Національним лідером війни проти Японії залишався Чан Кайши, адже його думку враховували керівники великих держав

1925-1927 рр. — революційна війна за об’єднання Китаю.

1936 р. — утворення Об’єднаного фронту КПК з Гоміньданом.

1936 р. — Антикомінтернівський пакт між Німеччиною, Італією та Японією.

1. Розкрийте зміст історичного поняття «гандизм».

2. Зважаючи на внесок Японії в перемогу союзників у Першій світовій війні, чи мала, на Вашу думку, країна підстави вважати себе ображеною західними державами?

3. Яку мету ставили перед собою мілітаристські кола Японії в зовнішній політиці країни?

4. У чому полягали причини протистояння між двома партіями соціалістичної орієнтації — КПК і Гоміньданом, що призвело до громадянської війни в Китаї?

5. Об’єднаний фронт гоміньданівців і комуністів був, на Вашу думку, закономірним етапом у розвитку китайської революції чи вимушеним кроком з боку обох політичних сил? Аргументуйте Вашу точку зору.

Домашнє завдання : читати параграф21-22, вчити нові поняття теми.

Японія. Повоєнне реформування держави.

Японія. Повоєнне реформування держави.

Словникова робота: репарація, японське «економічне диво», політика «Трьох «Д», демократизація, декартелізація, демілітаризація

Повторимо вивчений матеріал LearningApps

https://learningapps.org/display?v=prd1rdhnn18

Вивчаємо нову тему

Інтерес до Японії в усьому світі величезний. Вражаючі досягнення Країни висхідного сонця, особливо в економіці, загальновідомі і привертають до себе пильну увагу, викликають змішані почуття: від подиву і захоплення до заздрості і побоювання. Дійсно, як це вдалося Японії, яка зазнала жорстокої поразки у війні, що зазнала величезний матеріальний і моральний збиток, практично протягом життя одного покоління не тільки піднятися з руїн і розрухи, а й перетворитися на першокласну економічну державу, лідируючу в багатьох областях промисловості і торгівлі, науки і техніки?

Культурологи порівнюють японський національний характер з очеретиною, яка згинається під поривами вітру, зливи, бурі, а потім випрямляється. Японський народ протягом століть переживав і нині переживає стихійні лиха: руйнівні землетруси, повені, цунамі тощо. Він навчився терпляче долати перешкоди, труднощі лише загартовували волю людей. Усі ці риси національного характеру — мужність, терпіння, гнучкість — яскраво проявилися в післявоєнний період

Робота над поняттям
Репарація – повне або часткове відшкодування збитків, завданих державі, що перемогла у війні, за рахунок переможеної держави, яка розв'язала війну.
Японське «Економічне диво» — явище стрімкого росту японської економіки з середини 1950-х років до нафтової кризи 1973 року.
Політика «Трьох «Д» - демократизація, демілітаризація, декартелізація.
Демократизація – запровадження демократичних принципів, перебудова держави на демократичних основах.
Демілітаризація – заборона мати воєнну промисловість і зброю, роззброєння держави.
Декартелізація – законодавче обмеження з боку держави концентрації економічного потенціалу у вигляді картелів, синдикатів, трестів та інших монополістичних об’єднань.
Запам'ятайте дати:
• 3 травня 1947 р. — набрання чинності конституцією Японії.
• 7 вересня 1951 р. — підписання Сан-Франциської мирної угоди.

Оскільки Японія була країною-агресором і зазнала поразки у Другій світовій війні, то її територія була окупована військами США на чолі з Д. Макартуром (1945–1952). На окупованій території американцями провадилася політика «Трьох "Д”»: демократизація, демілітаризація, декартелізація. Водночас було проведено аграрну реформу, яка передбачала націоналізацію надлишків землі і продаж її державою на пільгових умовах орендарям.
1947 р. була прийнята нова Конституція, яка проголошувала суверену владу народу (зберігався інститут імператора як символ держави та єдності нації), законодавча влада належала парламенту, який обирав уряд, гарантувалась рівність громадян перед законом, Японія відмовлялась від утримання регулярної армії як засобу війни і створення сил самооборони.
Робота з історичним джерелом
Документ
«У 1951 р. в Сан-Франциско було підписано мирний договір Японії із США та їх союзниками у війні (окрім СРСР). Згідно з договором:
• було визнано повний суверенітет японського народу над Японією та її територіальними водами; припинено стан війни учасників договору з Японією;
• Японія визнавала незалежність Кореї та відмовлялася від прав та претензій на Корею, Тайвань, острови Пенхуледао, Південний Сахалін та частину Курильських островів (але при цьому не зазначалося, що ці острови повертаються КНР та СРСР);
• обсяги репарацій не було визначено і питання про них належало до сфери двосторонніх відносин тих чи інших країн з Японією;
• за Японією було визнано право на індивідуальну і колективну оборону і домовленості про можливість розміщення або збереження іноземних збройних сил на її території».
Запитання та завдання:
1. Назвіть територіальні втрати Японії. На користь яких країн вони відбулися?
2. Як ви вважаєте, чому СРСР не взяв участі у підписанні цього договору?
3. Чи був визначений обсяг репарацій?
Висновок. Сан-Франциська система договорів перетворила Японію на союзницю США, що, у свою чергу, погіршило її взаємини з СРСР. Лише в жовтні 1956 р. у Москві було підписано Спільну декларацію СРСР та Японії, яка юридично припиняла стан війни між державами та проголошувала відновлення миру і добросусідських відносин між країнами. Мирний договір так і не було підписано.
Проблему Південнокурильських островів не розв’язано й досі.
Японське «економічне диво»
Японія вийшла з війни зі зруйнованою промисловістю, зубожілим сільським господарством і практично не маючи запасів паливно-сировинних ресурсів (за винятком кам’яного вугілля), та вже наприкінці 1960-х років посіла друге місце в капіталістичному світі за обсягом промислового виробництва, а на початку 1970-х років — і за обсягом ВНП. Протягом 1955-1973 pp. темпи зростання японської економіки були найвищими у світі — майже 11 % на рік. Це явище отримало назву японського «економічного дива».
Великого значення для розвитку Японії набули реформи, проведені під керівництвом американських окупаційних властей.
Важливу роль у повоєнній відбудові японської промисловості відіграла грошова допомога США.
Кошти США, а також внутрішні накопичення капіталу дали змогу Японії повністю оновити обладнання в промисловості та створити принципово нові види виробництва.
У 1960 р. правляча ліберально-демократична партія запропонувала план подвоєння національного прибутку («план Ідзангі»), розрахований на 10 років. Згідно з ним, Японія повинна була зайняти перше місце у світі в кількох галузях промисловості, підвищити якість своїх товарів, випускати їх у такій кількості, що дасть змогу отримувати великі прибутки за рахунок експорту. Щоб реалізувати план, різко знизили податки та ставки банківського кредиту, тобто розміри відсотків, що їх сплачують бізнесмени за отриману позику. Завдяки цьому зросла ділова активність підприємців, які охоче розширювали виробництво, прискорюючи в такий спосіб здійснення японського «економічного дива».
Підвищення ефективності праці в сільському господарстві вивільнило робочі руки, необхідні для промисловості, що сприяло швидким економічним перетворенням у країні.
Японці використовували зарубіжні наукові досягнення; закуповували патенти і ліцензії на наукові відкриття й оригінальні технології, вони вміло пристосовували їх до своїх можливостей, отримуючи величезні прибутки.
Велике значення мало й те, що Японія не витрачала великі кошти на оборону. Витрати на «сили самооборони», які лише наприкінці 1960-х років зросли до 247 тис. військовослужбовців, не перевищували 1 % бюджету.
Упродовж повоєнних років японські робітники працювали більше та значно інтенсивніше, аніж у багатьох інших країнах, за досить скромну винагороду. Лише наприкінці 1980-х років заробітна плата японців досягла рівня розвинених країн (19,5 доларів за годину в 1988 р.). Працелюбність і дисциплінованість стали традиційними в японському суспільстві, де мірилом людської гідності є не багатство, а сумлінне ставлення до праці та навчання.
Японію вирізняє висока ефективність державного регулювання економічного розвитку, високий ступінь координації зусиль між державою та приватним бізнесом на стадії вироблення принципових рішень з економічних питань, що полегшує їх практичну реалізацію.
Робота зі схемою
Причини розвитку Японії
Підсумок. Бурхливий повоєнний економічний розвиток Японії перетворив її на один із трьох центрів сучасної світової економіки нарівні із США та Західною Європою. У середині 80-х років її частка у світовому валовому продукті сягнула 10 %.
Внутрішня та зовнішня політика Японії
Умови розвитку японської економіки в 1970-і роки докорінно змінилися. Зміни були зумовлені американським урядом, який хотів захистити американський долар. Японія змушена була піти на різке підвищення курсу єни, перейти до її «плавання». Конкурентоспроможність японських товарів на зовнішніх ринках значно знизилася. У середині 1970-х років розпочалася енергетична криза, спричинена підвищенням ціни на нафту майже в 5 разів. «Нафтовий шок» став поштовхом до економічної кризи, яка охопила більшість розвинених держав. Зниження промислового виробництва в Японії в ті роки дорівнювало 19,3 %, тоді як у США - 13,5 %, ФРН - 11,2 %.
Наслідком кризи стало розроблення нової стратегії розвитку японської економіки. Ставку було зроблено на енерго- та матеріалозбережні технології.
У ці роки розпочалося широке застосування електронно-управлінських засобів у промисловості та сфері послуг. Технотроніка, мехатроніка, інформатизація почали визначати практичну діяльність корпорацій. Ці поняття означали першочергове виготовлення та застосування роботів-маніпуляторів, верстатів із числовим програмним управлінням, розвиток інформаційної індустрії. Електронні фірми Японії, що випускають мікропроцесори, контролюють 60-90 % світового ринку окремих їх видів. Від середини 1980-х років Японія потіснила США з позицій провідного виробника найсучасніших інтегральних схем, різних видів лазерів, оптичних волокон тощо.
Перебудова структури економіки в 1990-і роки проходила також у напрямі зростання ролі інформаційних технологій. Японія стала світовим лідером у розвитку галузей, що пов’язані з новітніми технологіями виробництва, використанням передових досягнень науки. Безумовно, японська економіка має свої слабкі місця, зокрема це значний державний борг, високі податки (податок з доходу становить 65 % і є найвищим у світі), значне державне втручання в економічні процеси. Однак вона має найважливішу перевагу: уміє швидко адаптуватися до умов, що змінюються. Ця обставина неодноразово допомагала країні долати труднощі як в попередні роки, так і після руйнівного землетрусу навесні 2011 p., що призвів до катастрофи на атомній електростанції «Фокусіма».
У політичній сфері ситуація в країні стабільна. Правляча ліберально-демократична партія, як і країна в цілому, уміє пристосовуватися до нових умов.
Швидкі темпи промислового розвитку змусили японців переглянути зовнішньоекономічний курс. До середини 1960-х років японський уряд здійснював політику обмеження доступу іноземних товарів на внутрішній ринок і сприяння національній буржуазії у вивезенні товарів. З середини 60-х років Японія на зовнішньополітичній арені прагне налагоджувати рівноправні та взаємовигідні відносини з усіма країнами світу. Її головним стратегічним партнером упродовж усіх повоєнних років залишаються США.
Узагальнення та систематизація знань- дайте відповіді на запитання

1. Які чинники сприяли японському «економічному диву»?
2. Визначте основні напрямки внутрішньої і зовнішньої політики Японії після війни?
3. Які галузі японської економіки є найбільш конкурентоспроможними?
4. Порівняйте економічні реформи повоєнного часу в Японії та Німеччині. Що між ними спільного?( це завдання виконайте письмово в робочих зошитах)